ORENDA-TOUR

 

Діяльність страхових компаній в Україні




Реферат на тему:

 Діяльність страхових компаній в Україні

Відповідно до Закону України "Про страхування" страхування є одним із видів цивільно-правових відносин, пов'язаних із захистом майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами (страхувальниками) страхових внесків та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно із договором страхування.

 Страховиками в Україні визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також ті, що отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. евро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. евро.

 Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49% за винятком окремих випадків, коли ця частка може досягати 50%. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.

 При створенні страховика, або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю, але не більш як 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

 Страхову діяльність в Україні здійснюють виключно страховики — резиденти України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України "Про страхування".

 На основі Угоди про партнерство і співробітництво між Європейським Співтовариством і Україною, підписаною в 1994 p., Україна починаючи з червня 1999 р. повинна створити умови для заснування страхових компаній Співтовариства, а також спільних страхових компаній, які могли б надавати на території України всі види страхових послуг та послуги, які надаються у зв'язку зі страхуванням: брокерські, консалтингові послуги, послуги щодо оцінювання ризику та врегулювання претензій тощо.

 На страховому ринку України на сьогодні діють два основних типи страхових компаній: кептивні — створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими групами для обслуговування ризиків своїх підприємств та створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі. Крім того, на ринку України здійснює свою діяльність національна страхова компанія "Оранта", головним засновником якої виступає Фонд державного майна.

 Основними видами діяльності страховика можуть бути страхування, перестраховування (страхування одним страховиком виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником в іншого страховика) і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання страховиками цих видів діяльності у вигляді надання послуг іншим страховикам на основі договорів про спільну діяльність.

 Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з:*

 життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);*

 володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);*

 відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

 Завантажити цю роботу безкоштовно

 

 

Тема 5. Державне регулювання страхової діяльності в Україні. Державне регулювання страхової діяльності в Україні.    

1.Система регулювання страхової діяльності

 

2.Закони України про страхування

 

3.Регламентація фінансово-господарської діяльності страховика

 

4.Ліцензування страхової діяльності в Україні

 

 

 

1. Державне регулювання страхової діяльності в Україні.

 

Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на:

 

" забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;

 

" створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;

 

" недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;

 

" дотримання вимог законодавства України про страхування.

 

Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з:

 

" захистом страхувальника;

 

" економічною політикою, що проводиться державою.

 

Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.

 

Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:

 

" пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;

 

" законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);

 

" здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів

 

страхувальників та загальнодержавних потреб.

 

Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

 

До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики.

 

Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою:

 

 

 

 

1) законодавчої бази;

 

2) нагляду за страховою діяльністю.

 

Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.

 

1. Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з:

 

" загального законодавства;

 

" спеціалізованого страхового законодавства;

 

підзаконних актів.

 

Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні).

 

Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, нова редакція якого введена з 1 січня 2004 року.

 

З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

 

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про стра-хування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страху-вальників.

 

Уповноважений орган забезпечує проведення державної політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Уповноважений орган організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

 

Законодавство визначає обов'язки та права суб'єктів страхового ринку, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.

 

Загальні аспекти державного регулювання страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

 

" Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року.

 

" Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " від 12.07.2001 року.

 

" Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки" від 02.02.2001 року та інші.

 

Нормативними документами міністерств та відомств регулюються діяльність страхових посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості функціонування товариств взаємного страхування, діяльність аварійних комісарів тощо.

 

Система заходів прямого державного регулювання - нагляду за страховою діяльністю включає:

 

" реєстрацію страхових компаній;

 

" видачу ліцензій на проведення певних видів страхування

 

" здійснення контролю за діяльністю страховиків.

 

Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України" (від 9 грудня 1996р.).

 

Єдиний державний реєстр страховиків України - це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.

 

Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений в Законі України "Про страхування" та в іншій нормативно - законодавчій базі зі страхування.

 

Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить подальший розвиток страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем в державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і тим самим вирішувати інвестиційні потреби суб'єктів господарювання.

 

Державне регулювання також важливе для проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

 

Взаємовідносини страховика й держави будуються на таких принципах:

 

" страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика;

 

" не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обовязковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;

 

" держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;

 

" утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

 

Після 26 квітня 2003 року спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діє відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року.

 

Крім спеціального органу державного контролю, постановою Кабінету Міністрів України в 1996 р. було створено Експертну Раду з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.

 

Функціонування Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку.

 

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюють також органи законодавчої, виконавчої та судової влади.

 

У зв'язку з демонополізацією страхування в Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування. До таких органів входять: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України.

 

До системи органів регулювання входять ще: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України - податкове регулювання, Антимонопольний комітет - антидемпінгове та антимонопольне регулювання, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва - регуляторну політику, Фонд державного майна України - управління частками державного майна, Господарський суд - розгляд спірних питань у страхуванні.

 

Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001 р.) інститутами - регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку визнані Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.

 

Державний нагляд за страховою діяльністю має бути спрямовано на посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страховиків, порушенню ними зобов'язань перед страхувальниками, здійсненню псевдострахування з метою відмивання коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород.

 

Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування здійснюється відповідно до сучасних потреб, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних угод та міжнародних організацій, до яких приєдналася й Україна. Держава сприяє цивілізованим методам інтеграції страхового бізнесу у глобальний ринок страхових послуг.

 

 

 

2. Характеристика функцій страхових посередників.

 

Страховий посередник - одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.

 

Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

 

Закон України "Про страхування" дає таке визначення посередників: "Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

 

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

 

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

 

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України".

 

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

 

Види діяльності, що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності належать до розділу "Фінансове посередництво". Нині існує третій переглянутий варіант цієї класифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питань статистичного управління Організації Об'єднаних Націй в 1990 році.

 

Про значення ролі посередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що в більшості країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхування укладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що роль посередників зростатиме.

 

Страхові агенти. Страхових агентів поділяють на кілька типів. Найпоширенішим у нашій країні є тип страхових агентів - фізичних осіб, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

 

Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

 

З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом банки будуть залучені й до продажу полісів зі страхування життя.

 

На практиці можна спостерігати розвиток відносин страхова компанія - страховий агент від простих форм до складніших. Уже згадувалися страхові агенти - фізичні особи (іноді їх називають "прямими агентами"), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях більш прогресивну та гнучку структуру являють собою страхові агенти - фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією ("мономандатні страхові агенти") або кількома ("багатомандатні страхові агенти") страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв'язки зі своїми клієнтами.

 

Альтернативну мережу продажу страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв'язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Взаємовідносини між страховою компанією та страховими агентами- юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.

 

Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим агентом. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти - це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридично відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкодувань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).

 

Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування - територія (конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укладання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезентативними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть становити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають також глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівники не мають прямих відносин зі страховою компанією.

 

Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

 

Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий продукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бути об'єктивними щодо оцінки останньої.

 

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

 

Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових компаній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

 

Страхові брокери. Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого "кептивного брокера".

 

Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщувати страхові ризики в Ллойді, - це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів паперу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:

 

o найменування Страхувальника/Перестрахувальника;

 

o предмет (інтерес) страхування/перестрахування;

 

o тип (наприклад, факультативне перестрахування);

 

o клас (страхові ризики);

 

o ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);

 

o дата та період;

 

o премія (ставка або сума);

 

o загальні умови та винятки;

 

o спеціальні умови (гарантії");

 

o брокераж;

 

o андеррайтингова інформація.

 

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

 

Діяльність брокера тісно пов'язана з "життєвим циклом" страхового полісу. Безперечно, що перша стадія - це знайти клієнта. Кожний страховий брокер має свою власну стратегію пошуку клієнта.

 

Далі брокерові необхідно добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно виконувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою "найкраща порада". На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму з управління ризиком клієнта. Така програма може включати в себе самострахування, а також заходи щодо "поліпшення" ризику. До них можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежогасіння або систем охорони.

 

Наступною стадією є пропонування брокером ризику на страховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом "попиту та пропозиції" і тривають до моменту, коли сторонами буде остаточно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в тому, щоб під час проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досягнути остаточної угоди. Коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру.

 

У разі можливості висунення вимоги страхового відшкодування страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних документів для висунення вимоги є дуже важливою послугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами проведення формальних процедур - конче необхідною. Великі брокери мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

 

Коли "життєвий цикл" страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поновити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

 

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.

 

Слід також зазначити, що брокер має усвідомлювати свою відповідальність перед ринком. Вона полягає в тому, щоб не знижувати ціни до неекономічного рівня. Фінансова стабільність страховиків важлива як для брокера, так і для його клієнта.

 

Суттєвим моментом є визначення розміру комісійної винагороди, що її отримує брокер за свою роботу. Така винагорода іноді називається брокеражем і відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта. Розмір винагороди регулюється ринком.

 

Регулювання діяльності страхових посередників. Беручи до уваги те, що в багатьох випадках лише страхові посередники вступають у безпосередній контакт зі споживачами страхових продуктів, необхідно регулювати й контролювати їхню діяльність.

 

20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийняла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС.

 

Характерною особливістю цього документа та його значною відмінністю від попереднього є те, що у визначенні терміна "страховий посередник" відсутній поділ на агентів та брокерів.

 

Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимога щодо їх обов'язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються послугами незареєстрованих посередників.

 

У більшості країн законодавство, що регулює діяльність страхових посередників, передбачає порядок їх реєстрації, вимоги до рівня професійної підготовки та надання інформації, а також необхідність фінансових гарантій покриття відповідальності, що виникає при посередницькій діяльності.

 

Реєстрація вирішує принаймні два завдання: по-перше, вона дозволяє контрольно-ревізійним службам і клієнтам перевірити ділові зв'язки посередників і, можливо, згрупувати їх за чіткими категоріями. По-друге, що ще важливіше, перевірити, наскільки посередник відповідає визначеним критеріям. Сам факт реєстрації посередника визначає наявність попереднього етапу отримування дозволу і попередню перевірку кваліфікації. Усе залежить від критеріїв, яким має відповідати страховий посередник, та від того, наскільки важко пройти реєстрацію. У цьому розумінні реєстрація, що здійснюється без висунення вимог до страхового посередника, - вельми небезпечна річ. Адже вона хоча й дозволяє вести статистичний облік, проте формує в клієнта хибне почуття захищеності: дає підстави вважати, що посередник володіє кваліфікацією, якої в нього фактично немає, оскільки реєстрація - суто формальний акт.

 

Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об'єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 року пропонує встановити програму навчання мінімальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов'язковим складанням іспитів після курсу навчання.

 

У тому разі, коли посередники незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за дії (професійні) своїх агентів. При цьому постає ряд проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов'язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту. В Україні досі не існує механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників.

 

З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісніших взаємостосунків страхових посередників і страхувальників.

 

 

 <== предыдущая лекция        |        следующая лекция ==>

Обєднання страховиків та їх функції |        Необхідність, суть та особливості страхування від нещасних випадків

 

 

Реферат на тему: Діяльність страхових компаній в Україні.

 

 Відповідно до Закону України "Про страхування" страхування є одним із видів цивільно-правових відносин, пов'язаних із захистом майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами (страхувальниками) страхових внесків та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно із договором страхування.

 Страховиками в Україні визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, а також ті, що отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. евро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. евро.

 Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49% за винятком окремих випадків, коли ця частка може досягати 50%. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.

 При створенні страховика, або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю, але не більш як 25% загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

 Страхову діяльність в Україні здійснюють виключно страховики — резиденти України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України "Про страхування".

 На основі Угоди про партнерство і співробітництво між Європейським Співтовариством і Україною, підписаною в 1994 p., Україна починаючи з червня 1999 р. повинна створити умови для заснування страхових компаній Співтовариства, а також спільних страхових компаній, які могли б надавати на території України всі види страхових послуг та послуги, які надаються у зв'язку зі страхуванням: брокерські, консалтингові послуги, послуги щодо оцінювання ризику та врегулювання претензій тощо.

 На страховому ринку України на сьогодні діють два основних типи страхових компаній: кептивні — створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими групами для обслуговування ризиків своїх підприємств та створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі. Крім того, на ринку України здійснює свою діяльність національна страхова компанія "Оранта", головним засновником якої виступає Фонд державного майна.

 Основними видами діяльності страховика можуть бути страхування, перестраховування (страхування одним страховиком виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником в іншого страховика) і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання страховиками цих видів діяльності у вигляді надання послуг іншим страховикам на основі договорів про спільну діяльність.

 Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з:*

 життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);*

 володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);*

 відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

 Страхування може бути добровільним або обов'язковим. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Обов'язкове страхування встановлюється законами України.

 В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

 1) медичне страхування;

 2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

 3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних команд;

 4) страхування спортсменів вищих категорій;

 5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

 6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

 7) авіаційне страхування цивільної авіації;

 8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

 9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

 10) страхування засобів водного транспорту;

 11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

 12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

 13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

 14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

 15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

 16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";

 17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

 18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";

 19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

 20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації небезпечних відходів;

 21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

 22) страхування об'єктів космічної діяльності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

 23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

 24) страхування об'єктів космічної діяльності, які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

 25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

 26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

 27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

 28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

 29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

 30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

 31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

 32) страхування відповідальності морського судновласника;

 33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

 З метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування страховиками створюються страхові резерви, які поділяють на технічні і резерви із страхування життя. Формування резервів із страхування життя, медичного страхування й обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

 Страховики зобов'язані формувати і здійснювати облік технічних резервів за видами страхування в розрізі незароблених премій, що відповідають поточним страховим ризикам, та збитків, що включають зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

 Страхові резерви розміщуються страховиками з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості в такі категорії активів: грошові кошти в касі та на розрахунковому рахунку, банківські вклади, нерухоме майно, цінні папери, права вимоги до перестраховиків, інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними законодавством. Резерви зі страхування життя можуть використовуватися страховиками для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Здійснення інших видів кредитної діяльності страховиками забороняється законодавством.

 Балансовий прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, а також прибутку від інших операцій. Прибуток від страхової діяльності (крім страхування життя і медичного страхування, порядок та умови здійснення яких визначаються чинним законодавством) обчислюється як різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг. До доходів від страхової діяльності належать:*

 зароблені страхові платежі за договорами страхування і перестраховування ;*

 комісійні винагороди за перестраховування;*

 частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;*

 повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів;*

 повернуті суми технічних резервів, інших ніж резерв незароблених премій, у випадках, передбачених законодавством.

 До витрат страховика відносять:*

 виплати страхових сум та страхових відшкодувань;*

 відрахування у централізовані страхові резервні фонди;*

 відрахування у технічні резерви, інші ніж резерв незароблених премій, у випадках, передбачених законодавством;*

 витрати на проведення страхування;*

 інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.

 Відповідно до обсягів страхової діяльності страховики зобов'язані підтримувати належний рівень запасу платоспроможності, який визначається вирахуванням із загальної суми активів страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі наявних технічних резервів. З метою додаткового забезпечення платоспроможності страховики за рахунок прибутку часто створюють вільні резерви.

 Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик невиконання зазначених зобов'язань у перестраховиків. Так, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестраховування.

 Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховиків, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

 З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть також створювати Фонди страхових гарантій, які є юридичними особами і формуються за рахунок добровільних відрахувань від страхових резервів, сформованих страховиками та за рахунок доходів від розміщення страхових резервів. Розміри відрахувань до Фондів страхових гарантій та порядок використання коштів Фондів встановлюються страховиками, які беруть в них участь.

 Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

 Уповноважений орган видає страховикам ліцензії на проведення конкретних видів страхування і перестраховування. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не можуть займатись іншими видами страхування.

 Щокварталу страховики подають до Уповноваженого органу фінансову звітність, а також публікують свій річний баланс за формою і в порядку, встановленому ним.

 Страховики не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава — за зобов'язаннями страховиків, за винятком обов'язкового державного страхування, згідно з яким держава гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками в разі неплатоспроможності страховика з цього виду страхування.

 Об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками, тобто страховиками може здійснюватись співстрахування.

 Страховики можуть також провадити страхову діяльність через страхових посередників — страхових агентів і страхових брокерів.

 Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової діяльності й отримують від страховика комісійну винагороду.

 Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на основі доручень страхувальника або страховика. Як правило, посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено законодавством.

 Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування, для яких отримання прибутку не є першочерговим завданням. Такі товариства створюються насамперед для допомоги своїм членам.

 Страховики можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх створення не суперечить законодавству України. Такі об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю.

 Іноземні громадяни, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування, на території України застосовуються правила міжнародного договору.

 

 Рекомендована література

 1. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІП.

 2. Про страхування. Закон України від 7 березня 1996 р. М 85/96-ВР.

 3. Про довірчі товариства. Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993р. № 23—93.

 4. Кавалєц С. Реформування колишніх ощадних банків: можливості та ризики // Семінар з питань стратегії з вибраних напрямків розвитку та реформування банківської системи. — К., 1996.

 5. Фредерік С. Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.

 6. Fabozzi J., Modigliani E. Capital markets: institutions and instruments. — Prentice Hall Inc. 1996.

  

 

Класифікація страхування

1. Поняття класифікації, її ознаки (історичні, економічні, юридичні).

 

 2. Класифікація за об’єктами страхування.

 

 3. Страхування за формами проведення.

 

 Висновки.

 

 Список використаної літератури.

 Вступ

 

 Для збирання, групування, узагальнення інформації про об'єкти та явища з метою розробки оптимальної та ефективної стратегії розвитку, упорядкування розмаїття економічних відносин у сфері страхування необхідна єдина взаємопов'язана система — класифікація (лат. classis — розряд, клас).

 

 Класифікація страхування — наукова система розподілу страхування на різні сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, підвиди та форми, яка спирається на специфіку діяльності страхових компаній, об'єкти страхування та категорії страхувальників.

У теорії страхування виділяють декілька класифікаційних ознак: історичні, при яких можна відслідкувати протягом тривалого історичного періоду еволюцію страхування взагалі та його окремих видів, форм страхових організацій; економічні, на які впливають економічні умови здійснення страхування в конкретній країні та ступінь розвитку страхової справи; юридичні, що визначають умови та форми проведення страхування, спираючись на внутрішню законодавчу базу та міжнародні угоди, підписані державою.

 

 За економічною ознакою страхування класифікують за спеціалізацією страховика, яка призводить до виділення двох сфер діяльності.

 

 1. «Life insurance» — страхування життя.

 

 2. «Non-life» — загальні види страхування (ризикове страхування), що включають ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими та призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій певного періоду.

 1. Поняття класифікації, її ознаки (історичні, економічні, юридичні)

 

 Класифікація — це система підпорядкованих певній ознаці понять (класів об'єктів) тієї чи іншої галузі знань або діяльності людини, що використовується як засіб встановлення взаємозв'язків між цими поняттями або класами об'єктів [3; 18].

 

 Класифікація у страхуванні використовується в теоретичному і практичному аспектах з метою розроблення страхового законодавства, теорії страхування, страхового менеджменту й маркетингу тощо. Універсального підходу до класифікації страхування немає, тому теоретики і практики страхування використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) залежно від потреб [1; 5; 8; 9-12; 14-16; 19-22]. Узагальнивши використовувані підходи, можна дати таке визначення: класифікація страхування — це система поділу страхування за історичною, економічною, юридичною або іншими ознаками на форми, галузі, підгалузі, види, класи, групи залежно від цілей використання її результатів.

 

 Згідно з цим визначенням, класифікація страхування здійснюється за такими ознаками (критеріями):

 

 1. Історична.

 

 2. Юридична (за вимогами міжнародного і внутрішнього законодавства; за формою проведення страхування).

 

 3. Економічна (за об'єктом страхування; за родом небезпек; за спеціалізацією страховика; за статусом страхувальника і страховика).

 

 Класифікація за історичною ознакою широко використовується в теорії страхування для з'ясування засад розвитку певних видів страхування, впливу традицій у тих чи інших секторах страхового ринку, формування позитивного ставлення громадян до певних видів страхування тощо. В деяких випадках за історичною ознакою аналізується не певний вид страхування, а їх комбінація (наприклад, морське страхування традиційно включає майнове страхування судна, вантажів, відповідальності судновласника, страхування від нещасних випадків).

 

 Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

 

 Класифікація за юридичними ознаками передбачає кілька підходів. Насамперед, це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами та можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування.

 

 Так, згідно з директивами ЄС, країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

 

 Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій):

 

 Клас 1. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).

 

 Клас 2. Страхування до шлюбу і народження дитини.

 

 Клас 3. Зв'язане довгострокове страхування життя.

 

 Клас 4. Безперервне страхування здоров'я.

 

 Клас 5.Тонтіни.

 

 Клас 6. Страхування виплати капіталу.

 

 Клас 7. Страхування пенсій.

 

 Загальні види страхування:

 

 Клас 1 . Страхування від нещасних випадків.

 

 Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

 

 Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

 

 Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

 

 Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

 

 Клас 6. Страхування суден.

 

 Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).

 

 Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

 

 Клас 9. Страхування власності.

 

 Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів.

 

 Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної ехніки.

 

 Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.

 

 Клас 13. Страхування загальної відповідальності.

 

 Клас 14. Страхування кредитів.

 

 Клас 15. Страхування поручительств (застави).

 

 Клас 16. Страхування фінансових втрат.

 

 Клас 17. Страхування судових витрат.

 

 Клас 18. Страхування фінансової допомоги. Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах і ліцензується страхова діяльність.

 

 За формою проведення страхування може бути добровільним або обов'язковим. Більшість договорів страхування укладають на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас, і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик за страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами.

 

 Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.

 

 Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя («Life assurance») і загальні види страхування («Non-life», або «General insurance»).

 

 Віднесення того чи іншого виду страхування до «страхування життя» чи «видів страхування інших, ніж життя» залежить від наявності нагромаджувального (накопичувального) характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів із нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування) і строку дії договору страхування.

 

 Класифікація за юридичною ознакою передбачає:

 

 1. Встановлення видів (класів) страхових послуг згідно з нормами міжнародного або національного законодавства.

 

 2. Поділ страхування на дві форми: обов'язкову і добровільну.

 

 Класифікація згідно з директивами Європейського Союзу

 

 (ЄС) діє із 1 січня 1978 р. і встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя й пенсій) і 18 класів загального страхування [16].

 

 В Україні згідно з національним законодавством (ст. 6 Закону України "Про страхування", умови ліцензування страхової діяльності [3]) встановлено аналогічну класифікацію видів добровільного страхування. Для порівняння двох класифікацій їх наведено в табл. 1.

 2. Класифікація за об’єктами страхування

 

 Класифікація страхування за об'єктом страхування найбільш часто використовується в теорії і практиці страхування [6; 9; 14; 16; 21]. Об'єктами страхування є майнові інтереси, що пов'язані з людиною (життя, здоров'я, працездатність), майном і відповідальністю за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну третьої (потерпілої) особи.

 

 Як відзначалося раніше, у вітчизняному законі "Про страхування" юридично визначено поняття "об'єкт страхування", що зобов'язує українських страховиків давати загальне визначення об'єкту страхування в Правилах при добровільному страхуванні й обов'язково конкретизувати об'єкт страхування в договорі страхування.

 

 В Україні залежно від об'єктів страхування виділяють три напрями (галузі) страхування: особисте, майнове та відповідальності. У Законі не вказано, що об'єкти страхування належать до певних галузей, законодавчо визначені тільки види добровільного й обов'язкового страхування. Згідно із Законом, характеристику й класифікаційні ознаки видів добровільного страхування мусить визначити Уповноважений орган — Державна Комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

 

 Ураховуючи законодавчу невизначеність понять галузі та видів страхування, вітчизняні дослідники пропонують на основі загальноприйнятої практики впровадити такі рівні класифікаційного поділу страхування: галузь, підгалузь, вид страхування [16]. Відома також точка зору, що поділ на галузі страхування пов'язаний з однорідністю ризиків, які діють на об'єкт страхування [14]. Таким чином, доцільно встановити таке визначення рівнів класифікаційного поділу [22]:

 

 • вид страхування — страхування однорідних об'єктів страхування від одного або сукупності страхових ризиків (випадків) на основі встановлених для цих об'єктів умов, методів їх страхового захисту, формування і використання страхового фонду;

 

 • підгалузь страхування — сукупність видів страхування однорідних об'єктів страхування з характерними для них страховими ризиками (випадками), умовами і методами страхування;

 

 • галузь страхування — це сфера майнових інтересів, пов'язаних із наслідками настання страхових випадків для однорідних або споріднених об'єктів страхування, що має для цих об'єктів страхування особливі принципи та методи страхування, формування та використання страхових фондів.

 

 Розглянемо галузі, підгалузі і види страхування. Галузь особистого страхування включає підгалузі:

 

 • страхування життя;

 

 • страхування від нещасних випадків;

 

 • медичне страхування.

 

 Страхування життя включає довгострокові види особистого страхування (в Україні — на строк не менший від 3-х років), об'єктом страхування яких є майнові інтереси, що пов'язані з життям людини, а при розширеному страхуванні також із її здоров'ям, працездатністю. Головними видами страхування життя є:

 

 • страхування на випадок певної дати чи певної події в житті людини;

 

 • довічне страхування на випадок смерті;

 

 • страхування ренти, одним із різновидів якого є пенсійне страхування.

 

 В Україні у 1997 р. відповідно до світової практики на законодавчому рівні здійснено розподіл видів страхування на дві окремі групи: види страхування життя й види загального страхування. Такий розподіл зумовлений, насамперед, особливістю розрахунку страхових тарифів, формування та управління страховими резервами.

 

 Страхування життя в Україні, як і в державах ЄС, може здійснювати тільки спеціалізована страхова компанія, якій не дозволяється займатися іншими (загальними або ризиковими) видами страхування.

 

 Страхування від нещасних випадків включає види особистого страхування, об'єктом страхування яких є майнові інтереси, що пов'язані з працездатністю, здоров'ям та життям застрахованої людини з огляду на можливий з нею нещасний випадок (влучення блискавки, враження електричним струмом, утоплення тощо). Видами цього страхування є страхування від нещасних випадків пасажирів, туристів, спортсменів, школярів тощо.

 

 Медичне страхування включає види страхування, об'єктом страхування яких є майнові інтереси, пов'язані із здоров'ям та життям застрахованої особи. До видів медичного страхування належать безперервне страхування здоров'я (страховий випадок — звернення застрахованого по медичні послуги; страхова виплата здійснюється закладу охорони здоров'я, що надавав медичні послуги), страхування здоров'я на випадок хвороби (страховий випадок — захворювання застрахованого на певну хворобу; страхову виплату здійснюють у відсотках від страхової суми застрахованому), страхування медичних витрат (передбачає оплату визначених у договорі страхування медичних витрат).

 

 Галузь майнового страхування включає такі підгалузі і види страхування:

 

 • страхування окремих видів транспорту — повітряного, водного, наземного, зокрема залізничного;

 

 • страхування вантажів і багажу;

 

 • страхування від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ;

 

 • страхування майна (крім транспортних засобів, вантажу та багажу) від ризиків, що не є вогневими і ризиками стихійних явищ);

 

 • страхування фінансових ризиків;

 

 • страхування кредитів;

 

 • страхування інвестицій;

 

 • страхування судових витрат;

 

 • страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

 

 Об'єктом майнового страхування є майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням будь-яким видом майна. Страховим випадком є пошкодження, знищення чи втрата майна внаслідок визначених у договорі страхових ризиків (вогневих, стихійних явищ, техногенних аварій тощо).

 

 Галузь страхування відповідальності включає такі види страхування:

 

 • страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

 

 • страхування відповідальності власників водного, повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника щодо кожного із названих видів транспорту окремо);

 

 • страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж названа вище).

 

 Об'єктом страхування відповідальності є майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди здоров'ю та життю особи або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі. Страховим випадком є факт настання відповідальності страхувальника при здійсненні чи нездійсненні ним певних дій. До видів страхування відповідальності, крім зазначених видів страхування відповідальності на транспорті, належать страхування професійної відповідальності (нотаріуса, адвоката, лікаря тощо), страхування відповідальності за якість продукції, страхування екологічної відповідальності, страхування відповідальності власників собак тощо.

 

 У закордонній практиці страхування здійснюється поглиблена класифікація страхової діяльності, що збільшує ефективність державного і внутрішньогалузевого регулювання страхування. Згідно з [14], наприклад, у Німеччині використовуються такі класифікаційні рівні:

 

 • галузі страхування (особисте, майнове, страхування відповідальності);

 

 • підгалузі в межах кожної галузі;

 

 • спарти (підгрупи) у підгалузях;

 

 • види страхування всередині спарт;

 

 • продукти страхування, що створюються за певним видом страхування.

 

 Класифікація за родом небезпек використовується при розробленні пакету послуг для комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника за декількома об'єктами страхування одночасно (наприклад, страхування автотранспорту, водія, вантажу, відповідальності перед третіми особами на випадок дорожньо-транспортної події). Рід небезпеки визначають як комплекс специфічних страхових ризиків, що супроводжують діяльність страхувальника. За родом небезпеки виділяють транспортне страхування (авіаційне, морське й автомобільне), страхування ядерних ризиків тощо.

 

 Залежно від принципу розподілу відповідальності між страховиками (особливо у випадках, коли обсяг страхової відповідальності великий) використовуються особливі види страхування — співстрахування та перестрахування.

 3. Страхування за формами проведення

 

 Класифікація за формою проведення страхування передбачає поділ страхування на добровільне і обов'язкове (рис. 1). При добровільній формі страхування страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Страховик також має право відмовитися від укладання договору страхування, якщо вважає ризики страхувальника не прийнятними для страхування. При обов'язковому страхуванні у страхувальника з'являється обов'язок укласти договір страхування, а страховик зобов'язується взяти ризик на страхування. Обов'язкове страхування впроваджується державою для страхового захисту громадян (наприклад, страхування від нещасних випадків на всіх видах транспорту по всій території України)

 

 Обидві форми страхування можуть здійснюватися будь-яким страховиком України, що має ліцензію на відповідний вид страхування і відповідає певним вимогам (наприклад, якщо інше не передбачено законодавством, для одержання ліцензії на той чи інший вид обов'язкового страхування страховик повинен мати досвід роботи з добровільного страхування не менший ніж 2 роки) [3]. В Україні державою гарантується вільна конкуренція у здійсненні страхування (ст. 41, 42 Закону "Про страхування"), тому не можуть встановлюватися спеціальні умови одержання ліцензій і кожен охочий страховик може отримати ліцензію на обраний вид страхування.

 

 Добровільне страхування (ст. 6 Закону "Про страхування") — це страхування, що здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

 

 Договором відповідно до цивільного законодавства (ст. 626 Цивільного кодексу) визнається домовленість двох або декількох сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

 

 Договір страхування — це двостороння письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки і виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону "Про страхування", ст. 979 Цивільного кодексу).

 

 Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування (надалі — Правила), що встановлюються страховиком самостійно відповідно до норм чинного законодавства.

 

 Правила розробляються для кожного виду добровільного страхування окремо і реєструються в Держфінпослуг при видачі ліцензії на право здійснення того чи іншого виду страхування. Згідно зі ст. 17 Закону "Про страхування" Правила повинні містити:

 

 • перелік об'єктів страхування;;

 

 • порядок визначення розмірів страхових сум і (або) розмірів страхових виплат;

 

 • страхові ризики;

 

 • виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

 

 • строк та місце дії договору страхування;

 

 • порядок укладення договору страхування;

 

 • права й обов'язки сторін;

 

 • перелік дій страхувальника в разі настання страхового випадку;

 

 • перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку й розмір збитків;

 

 • порядок і умови здійснення страхових виплат;,

 

 • строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

 

 • причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

 

 • умови припинення договору страхування;

 

 • порядок вирішення спорів;

 

 • страхові тарифи за договорами страхування, іншими, ніж договори страхування життя;

 

 • страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

 

 • особливі умови.

 

 Відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності [3] Правила, подані для реєстрації, мають бути пронумеровані, прошнуровані, скріплені підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Правила повинні містити всі умови, що визначені в Законі (ст.17), бути викладені державною мовою, подавати граматично й логічно узгоджену інформацію. За умов проведення страховиком зовнішньоекономічних операцій страхування (перестрахування), Правила можуть бути перекладені англійською чи іншою мовою і завірені відповідно до вимог законодавства.

 

 До Правил встановлюються також такі вимоги [3]:

 

 1. Назва Правил страхування повинна містити слово "добровільного".

 

 2. Поняття, що використовуються у Правилах, мають відповідати вимогам нормативно-правових актів, що регулюють страхову діяльність. При застосуванні понять, що не визначені у цих нормативно-правових актах, необхідно дати їх тлумачення.

 

 3. У тексті Правил страхування, договорів (полісів) не допускаються:

 

 • подвійне тлумачення положень, протиріччя або неузгодження між пунктами;

 

 • вживання речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту;

 

 • використання законодавчо визначених понять в іншій інтерпретації;

 

 • порушення граматичних і синтаксичних правил, що призводять до спотворення змісту.

 

 4. При оформленні Правил страхування не допускаються:

 

 • друкування різними шрифтами (крім випадків, зумовлених потребою виділити в тексті окремі положення) та шрифтом, розмір якого менший ніж 12 пунктів у форматі Word;

 

 • подання неякісних ксерокопій, зокрема ксерокопій підписів уповноважених осіб і (або) відсутність оригіналу підпису уповноваженого актуарія.

 

 У разі, якщо страховик упроваджує нові правила страхування у межах чинної ліцензії чи коли до Правил вносяться зміни і (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові Правила, зміни і (або) доповнення (у 10-денний термін після внесення трьох чи більше змін і (або) доповнень) для затвердження і реєстрації у Держфінпослуг. Зміни і (або) доповнення до Правил вважаються чинними з дня їх реєстрації у Держфінпослуг. Один примірник Правил, що зареєстровані в Держфінпослуг, повертається страховику у зброшурованому вигляді з дозвільним штампом.

 

 Держфінпослуг має право відмовити у наданні ліцензії і реєстрації Правил, змін і (або) доповнень до них, якщо ці Правила, зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують або обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам ст. 17 Закону "Про страхування".

 

 Обов'язкові види страхування відповідно до п. 2 ст. 5 Закону "Про страхування" запроваджуються законами України та мають бути включені в перелік обов'язкових видів Закону "Про страхування". Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені Законом "Про страхування".

 

 Обов'язкове страхування відбувається шляхом укладання із страховиком договору страхування особою, на яку закон покладає обов'язок такого страхування. Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування, розміри страхових сум і максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків (ст. 7 Закону "Про страхування"). Джерелом страхових премій є власні кошти страхувальника, причому для страхувальника — юридичної особи вони включаються у його валові витрати як платника податку.

 

 В Україні встановлено 42 види обов'язкового страхування, що визначені в ст. 7 Закону України "Про страхування". Серед вказаних у цій статті найбільш поширеними є [10]:

 

 1. Особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд).

 

 2. Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.

 

 3. Авіаційне стахування цивільної авіації.

 

 4. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

 

 Згідно з Цивільним кодексом України (ст. 999) обов'язкове страхування — це встановлення Законом обов'язку фізичній або юридичній особі бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за власний кошт чи коштом зацікавленої особи. Відносини, що випливають із обов'язкового страхування, регулюються загальними положеннями Цивільного Кодексу щодо страхування, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

 Висновки

 

 Кожна галузь діяльності людини, кожна система знань потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості, без якої неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Досягнути необхідної впорядкованості дозволяє класифікація.

 

 Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями. Система підпорядкованих понять формується за ознаками класифікації.

 

 Розрізняють натуральну класифікацію, коли за головну ознаку обирають істотні ознаки класифікованих понять (наприклад, за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї застосовують несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку). Ту чи іншу класифікаційну ознаку обирають залежно від мети класифікації.

 

 Страхування як науку, як галузь знань та як сферу економічної діяльності характеризує багато специфічних понять. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичних досліджень, ні практичної роботи в цій галузі.

 

 В основу класифікації страхування покладено розбіжності у галузях діяльності страхових організацій, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим вирізняють найістотніші класифікаційні ознаки, що мають важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні — історичну, економічну, юридичну.

 Список використаної літератури

 

 1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП.

 

 2. Про затвердження вимог до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1640.

 

 3. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності: Затв. Розпорядженням Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15 вересня 2003 р. за № 805/8126.

 

 4. Цивільний, кодекс України від 16 січня 2003 p. № 435-IV.

 

 5. Законодавство України про страхування: 36. норм, актів / За ред. П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковенка. — К.: Атіка, 1999. — 464 с

 

 6. Базилевич В. Д., Базилевич К. С Страхова справа. — К.: Знання, 1997. — 216 с

 

 7. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 192 с.

 

 8. Б ланд Д. Страхование: принципы и практика. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 461 с.

 

 9. Ефимов С. Л. Энциклопедический словарь: Экономика и страхование. — М.: Церих-ПЭЛ, 1996. — 528 с.

 

 10. Залетов А. Н. Страхование в Украине / Под ред. д. э. н. О. А. Слюсаренко. —К.: Международная агенция "BeeZone", 2002. — 452 с.

 

 11. Зернов А. А., Зубец А. Н. Страховые исследования. — М.: Страховое ревю, 1997. —136 с.

 

 12. Зубец А. Н. Страховой маркетинг. — М.: АНКИЛ, 1998. — 257 с.

 

 13. Кузин Ф. А. Диссертация: методика написания. Правила оформления. Порядок защиты. — М.: Ось-89, 2000. — 320 с.

 

 14. Основы страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 768 с.

 

 15. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. — 400 с.

 

 16. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

 

 17. Страхове право України: Підручник для вищ. навч. закладів Д. П. Біленчук, П. Д. Біленчук, О. М. Залетов, Н. I. Клименко / За ред. проф. П. Д. Біленчука і президента Ліги страхових організацій України О. Ф. Філонюка. — К.: Атіка, 1999. — 368 с

 

 18. Страхование: Краткое пособие для подготовки к экзамену / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 311 с.

 

 19. Тринчук В. Страховий продукт в системі маркетингу: сутність та класифікація // Страхова справа. — 2002. — № 3. — С. 78-81.

 

 20. Турбина К. Е. Тенденции развития мирового рынка страхования. — М.: Анкил, 2000. — 320 с.

 

 21. Шелехов К. В., Бігдаш В. Д. Страхування. Страхові послуги: Навч.-метод, посіб. — К.: ІЕУГП, 2000. — 268 с.

 

 22. Шихов А. К. Страхование: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2000. — 431 с.

 

Моє – Медичне страхування в Україні є обпв’язковим то чомуж так стаждають деякі потерпілі хворобою громадяни українці.



Создан 14 янв 2016